Повечеряємо?

Іноді здається, що людям байдуже де їсти, вони можуть снідати вдома, обідати в парку і вечеряти … в кінотеатрі. Так, так, саме в кінотеатрі. Дурна звичка, чи не так?

Я досить давно не була в кіно, а відвідини Гогольфесту налаштували на потрібну хвилю.

Фільм Вікторії Трофименко «Брати. Остання сповідь» потрапив під наш приціл не випадково: йому передувала зустріч з молодою режисеркою на тому ж фестивалі сучасного мистецтва. Гарні спецефекти, вдало підібрані актори, яскраві характери, неймовірні краєвиди Карпат – усе це сумується в чудовий фільм, вартий уваги. Особисто я відчула свіжість гірського повітря і, навіть, на мить запах старечої хати, трохи занехаяної, але завжди цікавої. Сидячи в залі я чомусь кожну деталь співставляла зі словами Вікторії Трофименко про побудову хутора, про підбір акторів, гардеробу та й загалом про різні дрібниці, які супроводжували знімальний процес.

На екрані оживають Войтко, Станіслав, Ївга в колоритному гуцульському одязі та з відповідним діалектом. Для того, аби пересічні люди усе зрозуміли фільм субтитрується українською мовою. Звичаї, традиції, переживання, негаразди, зрада, любов – величезний шквал емоцій зриваються з екрану, проте не всі їх помічають…

Сприймати цей фільм, як на мене, потрібно справді як сповідь, серйозно, а не розважально-оптимістично. Дратували ж молодики на задніх рядах, які намагались коментувати фільм і постійно сміялись, голосно прицмакуючи при цьому попкорном.

АГОВ, люди, ви забули, що існують історії з глибшим сенсом, ніж у рівня амеби? Є речі, які варто обдумувати. Я більше, ніж впевнена, що, вийшовши з кінозалу, шумна молодь із задніх рядів нічого нового для себе не відкрила, а дарма...

Тому усім, хто за гучним реготом та «смачним» чавканням не встиг вловити суті цього фільму, трішки привідкрию завісу. Стрічка досить серйозна й має приховані символи. Вона розповідає історію любові та ненависті двох братів-гуцулів, які доживають віку в гірському селі в Карпатах. Головною темою фільму є сповідь, що означає зізнання у своїх гріхах та примирення з Богом.

На початку стрічки обігрується притча про те, як велетень Святий Христофор переносив Ісуса Христа через річку, але не зміг втримати і впав під вагою всіх людських гріхів. Пізніше про це й розовідає письменниця.

У фільмі грає постійний контраст затхлого, смердючого приміщення — білосніжного снігу, любові — ненависті, замкненості — безмежжя. Так, один із братів, Станіслав, є «солодким», тобто розбещеним, легковажним, також його головною пристрастю є саме солодощі, а інший, Войтко — «гірким», який не вірить у добро і покладається тільки на особистий гіркий життєвий досвід. Останній не може пробачити Станіславові його вчинки і звинувачує у смерті сина, а той прийняв усе і пробує відшукати у своєму житті втрачену солодкість. До речі, на Московському міжнародному кінофестивалі, за словами режисера, фільм сприйняли як алюзію на відносини України і Росії.

Загалом, йдеться про історію любові. Вона така по-чоловічому жорстка і чітка, але по-жіночому емоційна. Проте головне завдання глядача – це зрозуміти, чому брати ненавидять один одного і чим все це закінчиться, а заодно прийняти сповідь і відпустити.

Підсумовуючи, скажу: фільм – неймовірний! Ще раз впевнилась, що український кінематограф процвітає. Продюсер стрічки Максим Асадчий повідомив, що телевізійна прем'єра «Братів» відбудеться на телеканалі «Інтер» через три місяці після завершення прокату в кінотеатрах, тобто в січні 2016 року. Тому налаштуйтесь на хвилю серйозного сприймання та вмикайте телевізор після Нового Року. Гарного Вам перегляду!

Ой, мало не забула, не жуйте більше в кінотеатрах, наїдайтесь вдома)